У середині шістдесятих років Чайка моделі ГАЗ-13, що випускалася на Горьківському автомобільному заводі, почала потихеньку старіти. Адже заокеанські вихідники, на які завжди орієнтувалися в СРСР при створенні автомобілів такого класу, за десятиліття кілька разів змінили зовнішній вигляд автівок. Радянський лімузин з елементами аерокосмічного стилю та помпезно-чудернацькою обробкою став виглядати гостем з минулого – приблизно так само десятиліттям раніше на тлі першої Чайки сприймалися ЗІМ. І хоча звичайна Волга моделі М-21, що випускалася на ГАЗі для чиновників рангом нижче, виглядала нітрохи не сучасніше Чайки, для партійно-номенклатурної еліти була потрібна нова машина. На ГАЗі на той час працювали і над майбутньою Волгою ГАЗ-24, тому особливих варіантів щодо дизайну не було – на зміну округлим формам з плавними лініями повинні були прийти плоскі поверхні, що заходили в моду, з практично прямими кутами.
До речі, такий стиль знайшов своє відображення не лише в автомобілях, а й у дизайні меблів, побутової техніки та в архітектурі тих років. У команді художників та конструкторів ГАЗу, які працювали над новою моделлю, були й ті, хто займався створенням першої Чайки ГАЗ-13. Колектив талановитих і досвідчених фахівців відмінно знав свою справу і працював над новим проектом за певною методикою, що вже стала традиційною для газовців.
Технічне завдання на ГАЗ-14 звучало приблизно так: потрібно було створити абсолютно новий зовні автомобіль представницького класу, який за функціоналом повністю повторював першу Чайку, перевершуючи її при цьому за рівнем комфорту. Важливо, що в технічній частині конструктори практично не мали свободи – передбачалося, що новий автомобіль зі зрозумілих причин базуватиметься на старій платформі і колишніх агрегатах. Це не лише заощаджувало гроші, а й скорочувало час роботи над новою моделлю. Чайку потрібно було випускати одночасно ГАЗ-24. Інакше вийшла б дивна ситуація – у «простих смертних» та чиновників рангом нижче є нова модель середньорозмірного седана, а у «сильних світу цього» – лише «луна детройтського бароко».
Нова кров
Дизайнери хотіли надати силуету нової машини більшої стрімкості. Тоді на зовнішність нової Чайки оголосили конкурс, переможцем у якому виявився не досвідчений дизайнер, а молодий випускник мистецького училища. Саме він знайшов ті рішення, які зрештою і визначили вигляд ГАЗ-14. Нова Чайка вже на стадії макетів у 1968 році виглядала дуже свіжо, хоча при цьому суворо, серйозно і «номенклатурно». Очевидних запозичень у західного автопрому не спостерігалося, хоча стилістика знову навіювала спогади про заокеанські дредноути. У 1969 році вигляд прототипів затвердили. Далі заводчани мали кропітку роботу над дослідними зразками: лабораторні перевірки вузлів і агрегатів, стендові та дорожні випробування і, нарешті, автопробіг у реальних умовах. Більше, важче, потужніше Нова Чайка за статусом потребувала не лише сучасну зовнішність, а й поліпшені динамічні характеристики. Після модернізації двигун горьківського лімузина став не лише потужнішим, а й помітно тихішим, адже в його конструкції з’явилися гідравлічні штовхачі клапанів та гасник крутильних коливань колінчастого валу. Такий пакет оновлень сприятливо позначився на динамічних якостях автомобіля: як і очікувалося, в порівнянні з першою Чайкою час розгону до сотні скоротився з 20 до 15 секунд, а максимальна швидкість збільшилася на 15 кілометрів на годину – до 175-ти. За найвищим розрядом.
Номенклатурному лімузину належав високий … ні, найвищий рівень комфорту. Працюючи над ГАЗ-14 конструктори приділили багато уваги зручності входу, тому машину позбавили бічних порогів підлоги, непотрібних з урахуванням рамної конструкції кузова. Крім того, зменшена габаритна висота також сприятливо позначалася на комфорті високопоставлених пасажирів, які буквально входили, а не підіймалися до салону автомобіля. Довжина автомобіля перевищувала шість метрів, а колісну базу, порівняно з ГАЗ-13, збільшили на 20 см – до трьох з половиною метрів. Формально Чайка залишалася таким самим семимісним седаном, як і ГАЗ-13. Однак на прохання замовників у салоні можна було встановити перегородку, перетворивши автомобіль на лімузин з кабіною для водія та переднього пасажира та п’ятимісним салоном. Крім того, величезний задній диван був відформований на двох пасажирів – тіснитися утрьох тут ніхто явно не збирався. Водій, штурман, два охоронці та один-два «віпи»- ось і весь «набір держапарату» на борту ГАЗ-14.
Докладного опису заслуговує система мікроклімату. У ті часи кондиціонер на автомобілях американського виробництва був цілком звичною опцією, яка пересічним радянським автовласникам навіть не снилася. Новій Чайці за статусом була потрібна потужна система підігріву та охолодження повітря в салоні. Для цього в оснащення ГАЗ-14 входили дві ефективні «пічки» і японський кондиціонер. Щоб скрасити час, проведений у дорозі, до комплектації Чайки входив створений спеціально для цієї моделі багатодіапазонний стереорадіоприймач VEF Radiotehnika ризького виробництва та касетний програвач Vilma, керувати якими міг задній пасажир – для цього у підлокітнику заднього дивана було передбачено спеціальний пульт. Деякі автомобілі за бажанням замовника комплектувалися засобами спецзв’язку – радіо-або супутниковим телефоном. Центральне блокування замків, висувна антена, механізми підйому стекол – все це на новій машині приводилося в дію за допомогою майже двох десятків електромоторів. Додамо сюди передні та задні «протитуманки», а також струменеві омивачі фар. Не дивно, що для обслуговування цього «електрогосподарства» знадобився другий акумулятор. Задля безпеки водія та пасажирів конструктори навіть передбачили інерційні ремені безпеки, якими у реальному житті, зрозуміло, ніхто не користувався.
Життя Чайки-2 було набагато коротшим, ніж у першого автомобіля з цією назвою: за десять з невеликим років було випущено близько 1 100 автомобілів ГАЗ-14 – тобто практично втричі менше, ніж її попередниці. Парадокс, але після того, як епоха застою закінчилася, сама радянська держава у вісімдесяті роки досить прохолодно ставилася до Чайки, яка для перших осіб за статусом була надто «простою», а для решти – навпаки, надто пафосною. Крім того, Чайка стала жертвою горбачовської боротьби з привілеями партпрацівників та держапарату. На жаль, йшлося не лише (і не стільки) про самі Чайки, виробництво яких досить поспішно було згорнуто вже до 1988 року. За чутками, за наказом Горбачова також було знищено все обладнання та технічну документацію. Це ж рішення поставило хрест і на планах модернізації ГАЗ-14, які знайшли втілення у вигляді дослідних зразків під індексом 14-07.
Технічні нововведення та особливості конструкції ГАЗ-14:
Гідравлічні штовхачі клапанів; Двокарбюраторна система живлення; Двоконтурна гальмівна система; Вентильовані гальмівні диски; Бруси безпеки у дверях; Важільний селектор; АКП; Централізоване керування дверними замками; Електросклопідйомники; Струменеві омивачі фар; Передні та задні протитуманні ліхтарі; Система мікроклімату з кондиціонером; Стереофонічний радіоприймач; Касетний програвач; Дистанційне керування аудіосистемою.